Не втратиш того, що твоїм не було.

Не втратиш того, що твоїм не було.

І те, що не згубиш - не ціниш.

Хоч будеш жаліти себе попри все,

Нічого по-суті не зміниш.

Ховаєш за маскою ти почуття,

Хоч інших підозрюєш в цьому.

Шукаєш недоліки і без кінця

Когось звинувачуєш знову.

Ти мариш, лікуєшся, ще раз гориш...

І далі усе йде спочатку.

Та в цьому, пробач, я не бачу тебе,

А тільки твою сильну слабкість.

А твоє «пробач», наче й втратило сенс

І більше не варте нічого.

Я вкотре себе обманула, й тепер

Не гляну без перестороги.

Безжальне... складне... невимовне моє

Прощання забрала з собою.

Не втратиш того, що твоїм не було,

Що ти не здобув у двобої.