Не їхня вина – малодушність

Видихни. Глибоко щоби стиснуло ребра.

Кинь їм слова в спини черстві і йди.

Перед тобою магістралі незвіданих зебр,

Довгих доріг та днів. Їхні вуха оніміли.

І серця стали глухі. Йди від них. Вони

Забирають твій кисень. Розсипаєшся.

Сподіваєшся, що оцінять. Шукай свою стаю

Любий. Серед цих – «своїх» ти чужий.

Перехожий. Дивний та інший.

Запалюєш їх, а сам вигораєш до тла.

Ти митець, божевільно шукаючи Істину.

А для них це все марнота.

Кожен клаптик паперу на якому мітиш сліди

Це твоя друга шкіра, а для них стратосфера.

Не доводь свою правду. Не рви серце. Не шарпай.

Для когось твої слова ще стануть бальзамом.

Лікуватимуть душі, зцілятимуть сни.

Любий, ну прости їм. Не їхня вина – малодушність.

І їхні очі знайомі з слізьми.

Ти запакуй свої плани і мрії з собою візьми.

Видихай образи їм в душі. Та прости. Візьми і прости.