Не за статус

Я звикла, що дивляться не в очі — в прізвище.

Що слухають не мене — а відлуння чужого імені.

Мене ніби обирали “разом із” —

разом зі статусом, історією, тінню.

І це втомлює.

Бо я — це не чиєсь продовження.

Я сама пройшла свій шлях,

сама зібрала свої перемоги.

Я себе ціную. Спокійно. Без гучності.

Мені не потрібно бути зверхньою,

щоб знати, скільки я варта.

І тому мені з тобою легко.

Ти не питаєш про гучні імена —

ти питаєш про мене.

Про те, чим я живу сьогодні.

І це для мене більше, ніж ти думаєш.

Бо вперше мене відчувають —

а не рахують.