Не жалію

Я не жалію свою самоту,

Вона мені дуже гарна.

Заповнює пустоту.

Саме так пишеться драма.

Я не жалію свої вечори,

Вони дарують про тебе вірші.

Ти мені все в рядках говори

В ці темні, криваві часи.

Пишуться з серця вони.

Я не жалію наші прощання,

Вони захлинаються ніжністю.

Вони, як перші зізнання,

Які існують лиш вічністю.

Саме так пишуться ноти кохання.

Я не жалію себе!

Мене страшить лиш одне:

Що морок світло здолає...

Ти врешті вдома...

І, як в рядках Паліндрома,

Скажеш:

«Все навколо минає,

Більш не торкає».

Я не жалію себе,

Лиш те, що мине.