Не зламалася, не схилилася,

Не зламалася, не схилилася,

Може старша стала, та все ж

Ми з тобою знову зустрілися.

Бачу, ти тепер в червні цвітеш.

Грози з градами зверху падали,

Буревії мололи жорнами,

А ти все, як раніше, радуєш

Квітів гронами, сонця повними.

Поїш воскові соти золотом,

Прохолодою в спеку ніжиш,

Обмиваєш тяжку мою голову

Духом медовим, вітром свіжим.

Під тобою відбігало швидко

І дитинство моє духм’яне.

Липонько моя, тиха липко,

Ранній цвіт й відцвітає рано.

На всі груди тобою дихаю,

А твій запах, як світ – без меж.

Липко моя, сонячна липонько,

Що ж ти вже у червні цвітеш?..