Не змушуй

Не змушуй мене розбиватися

об твої грубі бар’єри,

Не змушуй лиш епізодом в пам`яті статися,

не змушуй «кохаю» завершати кар'єру

не змушуй мене забувати епілог і пролог

в пошуках ідеального тексту,

не змушуй ділити наше ціле на двох,

бо нема в цьому сенсу.

Не змушуй мене змішувати страх і красу

останні обійми розчинені в келиху,

краще тобі на руках принесу

нашу весну, і малого метелика

Не змушуй платити Закхею

Ми і так жебраки, загублені в сотні грішних картин,

В яких Мефісто галантний досяг апогею,

І гострить вили так, що летять іскри і дим.

Не змушуй мене змальовувати твої координати,

не змушуй потім губитися в них,

не змушуй губи кусати, чекати від дати до дати

І так прочекати, десяток років світлових.

Не змушуй ставати твоїм декадансом,

ти в останньому куплеті досягнення щастя

Я емоційність підсилю асонансом,

щоб тебе наповал розвалило це ментальне причастя.