“Не знаєш ти горя”

1

Не знаєш ти горя,

Не відаєш жалю, —

Щасливий ти, дядьку

Прохоре-ковалю!

Заліза пудами

І начиння маєш,

Сядеш у світлиці —

Думоньку гадаєш.

І гадаєш думу:

Скільки пудів взяти,

Щоб, на диво світу,

Штабу ізкувати.

І вдруг твої слуги

Вугля насипають,

Широкії міхи

Вогонь роздувають.

Горить чорне вугля,

Горить, не згасає,

Залізо калиться,

Іскри розсипає.

Залізо збіліло —

Хватаєш кліщами,

Кладеш на ковадло,

Вариш молотками.

І готова штаба,

І не маєш. Жалю…

Щасливий ти, дядьку

Прохоре-ковалю!

2

Пішов і я, дядьку,

Від батька на волю:

Сиджу на чужині

Кую свою долю.

Заліза і сталі

Я не покупаю,

Начиння і кузню

Свою рідну маю.

Сильні міхи дують,

Залізо біліє;

Кладу на ковадло —

Рука мені мліє.

І тяжко, і важко

Молот підіймати,

Бо нікому, видно,

Мені помагати.

Підійму я молот,

По залізу вдарю,

Но штабу до штаби

Ніяк не приварю.

Та як приварити:

Піску я не маю.

І сяду я з горя,

Думоньку гадаю.

І гадаю думу:

Ой боже мій, боже!

До кого я вдамся?

Хто мені поможе?

3

Піду я до батька,

До рідної неньки…

“Но, батьку мій, батьку,

Голубе сивенький!

Шістнадцять літ руки

На кого робили?

Чи ж ти іще досі

Не виробив сили?”

А брати молодші,

Сестра моя рідна —

До кого пригнеться

Головка їх бідна?

І німіє серце,

І не зношу жалю, —

Вдаюся до тебе,

Прохоре-ковалю.

Прохоре-ковалю,

Моя ти родина,

Я гину в чужині,

Як тая билина.

Я гину, а міг би

Ще силоньку мати

І не даром землю

Сирову топтати.

Поможи, Прохоре,

На долю хорошу;

Рублів п’ятьдесят лиш

У тебе я прошу.

Рублів п’ятьдесят лиш,

А більше не треба;

Пошле тобі господь

Сто раз більше з неба.

4

Будь спокійний, дядьку,

Я тебе впевняю:

Не пущу їх марне

І не прогуляю.

Не пущу їх марне

І не прогайную,

Складу на науку

Свою дорогую.

І як господь зволить

Кілька літ нам дати,

Віддам тобі гроші,

Як захочеш взяти.

Но як, не дай, боже,

Згину на чужині,

Зумилосердися

На моїй родині!

На моїй родині

Ти змилосердися,

А за мою душу

Богу помолися.

Тим часом, ковалю,

Здоров зоставайся.

Пришли, не скупися

Довго не вагайся.

Довго не вагайся,

Не завдавай жалю,

Бо й так мені горе,

Прохоре-ковалю!..

21.05.1857