Не зовсім те, що тане у руках

Оте, що завжди п`є і не п`яніє! -

Буває гіллячком верби себе прикриє,

Буває стіл накриє на вісьмох

У променях світил, на тлі кінця епох

Зозулям, що під місяцем німим

Хапають спрагло дзьобом білий дим

Над пірамідами квасної дивини,

Воно несе відлуння глибини -

Бліде, похмуре, у густих гілках,

Не зовсім те , що тане у руках,

Не те ,що тінню над густим розмаєм

Примарами прозорими гасає

Із віку в вік, під час перипетій,

Коли життя розносить буревій…