«Небесне серце»

Небо, яке ти прекрасне!

Серце манить твоя голубінь,

А тут все земне - дочасне.

Гріх бігає за людьми, як тінь.

І якби душа не боліла,

Я б не рвалась туди, де спокій,

А жила би тільки для тіла,

Не була б на дорозі вузькій.

Та не хочеться в світі жити,

Де зло кусає людей.

А Богу вірно служити

Не ховаючи від Нього очей.

Небо подароване Богом

Людям, які свято жили,

Які залишали гріхи за порогом,

По вірній дорозі ішли.

Неймовірне, без гріха, наше небо.

Заплямованим туди не ввійти.

Жити по правді нам треба,

Щоб Господні оселі знайти.

Небо, яке ти чудове,

Хочеться більше про тебе знать.

В тій країні все інше і нове.

Неможливо словами сказать.

Давай залишимо серця у небі,

Дамо їм волю і спокій.

Відпустим все, і при потребі,

Зануримся в світ справжніх мрій.

Так хочеться скоріше в небо,

Де горя й сліз уже нема,

Де не поводяться занадто грубо,

І де душа завжди жива.

Де радість і повага лиш панує.

Там щастя лине без кінця,

А світ бажань вже над тобою не вирує,

І чисті там в усіх серця.

Там з Господом душа радіє,

Не розлучається й на мить.

А Бог сильніше її гріє

І серце більше не болить.

Тому я щиро закликаю,

Щоб ми жили, як учить Бог.

Щоб впевненно ішли до раю,

І не боялись перешкод.

Щоб не шукали щастя в світі,

Щоб марно не втрачали цінний час.

Адже диявол розкидає сіті,

Щоби з дороги збити нас.

Та ти зміцнись, палай, гори, будь світлом.

Бо це сильніше темноти.

Не йди у ногу із цим світом,

А прагни в небо увійти.

Автор: Генріх Ванеса