Небесні сльози (183)

І небо плаче, бачить мою біль,

вітер реве, як чує мої крики.

На мої рани потрапляє сіль,

щоразу, коли бачу давні пики.

І хвилі піднімаються від суму,

вогонь розплавив металеві ґрати.

Птахи від моїх сліз здіймають шуму,

не знаю більше місць, куди тікати.

Від моїх слів усе цвіте і в‘ється,

від моїх рук усе горить і в‘яне.

І поки моє серце тихо б‘ється,

колись воно ще знову буде п‘яне.