Небо не впаде, якщо ти будеш над ним

Небо не впаде, якщо ти будеш над ним. Пекло не страшить, якщо там усі твої.

Життя мимоволі ділилось на «до» і на «після» з ним.

Вчило напам’ять сонети, поеми, читало вірші.

І ти разом з ним творив, малював і болів

Притворився героєм, а потім бродив іменами

Ти музою став, натхненником всіх часів,

Будував неймовірні небесні чарівні храми.

Там ангели жили і співали тобі колискову

Вони там кохались, літали й писали нове начало.

Боролись зі злом, надсилали тобі ідеї

І повертались назад на прозорі свої причали.

Небо не впаде, якщо ти будеш над ним. Пекло не страшить, якщо там усі твої.

Страшить життя, проведене бозна з ким.

І недописані, недопрожиті твої вірші.

Бо ти ж їх придумала поки гуляла морями,

Відкривала вино й ховала в коробку пляшки

Ти тинялась по горах, штучно створених балах

І просила свободи, яку мали пташки.

Ти загрузла в трагедіях і в несказаних фразах,

Невідчутній молитві і у власному сні,

І не те, щоб покинули всі одразу.

Швидше, залишились просто «не ті».

І сталось негадано і зовсім не так:

Раптом зустрілись два протилежних світи:

Ангел його одягнув піджак,

Демон її узяв каблуки.

Так відтворилась любов паралелі,

Так розпочався Всесвітній прогрес:

ангели його склали зброю,

демони її впали з небес.

Небо не впаде, якщо ти будеш над ним. Пекло все ж страшить, коли живе на Землі.

Життя мимоволі почалось після зустрічі з ним,

І забуло назавжди недописані мною вірші.