Небо останніх днів

Небо останніх днів буде кольору твоїх очей,

Я дивлюся у них, переплавивши власний голос,

На темний камінь, і кинувши в пливкий портал

Де немає завтра, і немає для тебе сьогодні

Птахів. Безпричинно, можливо, хвилинне хвиління слів

Перебитих ключиць, сновидіння дзеркал і часу,

В якому безформно блукає прозорий спів,

В амальгамі, що схоплює подих твого причастя

До завтра. До сонця. Де хвилі твого язика

Омивають послання на гальку і теплий берег

Мов спомин про сотні промовлених голосів

Закутих в мовчання чи стертих на тихий шерех.

Прокинься. Світанки гортають ковдри майбутніх книг.

Ледь описані форми жінок у теплому пледі,

Лиш натяк на те, що життя не рахує годин,

Що немає яскравого п'ятого акту трагедії.

І тільки скінченність, що схоплює певну мить

Заворожує світ, обрамляючи суть екраном,

Листопад домальовує колір твоїх очей

За вікном. І злива ранить.

08.11.2023