небо промерзає до пташиних кісточок...

небо промерзає до пташиних кісточок

над хворим на амнезію маком

який запелющить повіки

коли згадає усе —

і внутрішньо переміщену осінь

з листка в листок

з пучки у пучку долонь

що сняться одна одній й

гинуть мурахи під шкірою

позбавленою взаємних дотиків —

і ластівку яка слинить конверт крила

й намагається просунути його

в прорізь блискавки

маючи на все про все лише мить

поки давно обіцяне післягроззя

знов відсувається

на невизначений

вірш

22.07.23