Небо

Небо, наче розписна тарілка:

Зорі, зорі – розсипом на ній,

Ось – сузір’їв калинова гілка,

Шлях Чумацький, що як світ старий.

Десь там є планет холодні скелі,

Довгі мандрівниць-комет хвости,

У безмежній Космосу пустелі

Безпорадність відчуваєш ти.

Кажуть, як прислухатись, почуєш

Музику Небесних Вищих Сфер,

І почувши, все земне забудеш,

Наче пам’ять хтось навмисно стер.

Чи не з цього приводу поети,

Що прийшли на Землю в різний час,

Кажуть, впали з іншої планети,

Як прибульці стали серед нас?

Стомлено,схвильовано, тривожно

Дивляться щоночі вглиб небес,

Турбувати їх в цей час не можна,

Що б той дар величний не пощез.

Розуміють музику магічну,

Як вінок, вплітають у слова…

Так земне єднається з космічним

Та в здобутках творчих ожива.

Маємо пісні, вірші, поеми –

Витвори народу та майстрів.

Творчі люди – Всесвіту антени,

Збирачі енергії світів.

Зорі, зорі…Мабуть недаремно,

Небом заворожена стою…

Падає зіркове в душу зерня

Й створює мелодію свою.