небо

небо схилялося до мене аби поцілувати

обійняти захмареними долонями потримати чоло

остудити моє серце, "все пройде" сказати

затулити своїми вустами мої, почати свій монолог

дати помовчати, хоч іноді, хоч раз у сотні

віршів які я присвятила йому знов

а те вирішило мені не писати жодні

в не його ж бо стилі так виражати любов

воно насправді ж бо таке саме самотнє як і я

з усієї висоти бачить лиш крапки із людей

тільки абстрактні голови, нереальні погляди

не знає вироки про себе та не чує суддей

а доґми знизу готують йому підстави

той ж немає юристів й немає жодних грошей

лиш цілунки лишає на головах їх крізь хмари

далі вірить в абстрактних земних нас - людей.