Недостатньо (286)

Коли всі плачуть, я мовчу,

як всі мовчать, то я ридаю,

про все хороше забуваю,

і просто тихо сльози ллю.

Коли всі разом, я один,

як з ними я, ніхто зі мною,

змиваю милом і водою,

весь сум, журбу тужливих днин.

Коли всі люблять, я боюся,

що не достатньо роблю я,

невинні друзі, ні сім‘я,

кохана теж, бо сам я винний.

Як всі живуть, я проживаю,

і кожен день себе кляну,

немов натягнуту струну,

що досі роблю недостатньо.