Недуг

Що ти знаєш, що сказати право маєш

Про недуг мій, сірий вічний?

Адже я таким, незавжди був -

Я все ще пам'ятаю

Зелений дуб - сонця покровитель

Я любив, та завжди буду!

І все ще боляче мені чомусь -

Щось краде бажання жити,

Ця гнітуча сила, що в руках людей лихих!

Вона катує ліпше, за біль утрати навіть

Тож, чому я, все ще тут?

Напевно тому що я, любити довго вчився,

А як інакше, раз відчув я вітер на устах!

Сховатись від нього я не міг -

Він по всюду слідував за мною.

Я цілувати був готовий, та слухати уважно,

Його дрімучий, жвавий геній!

Він мене все вів, крізь туманний шлях нічний,

Крізь болота, повні тіл та лиць ворожих,

Котрі мертві, при житті були.

Я йшов не спотикаюячись, вище -

До гори, що над хмарами стоїть

Тишиною також, убиваясь.

І от я тут, сам один, небом милувався,

Поки не побачив силует, коли у дзеркало дивився,

І згадав недуг, невиліковний.

Подумав я тоді, востаннє -

Ось тут, і зараз.