“Нехай гнеться лоза”

Нехай гнеться лоза,

Куди вітер пігне, —

Не печалить вона

Ні тебе, ні мене.

Може, й тяжко її,

Може, й спина болить,

Але буря її

З корінця не звалить;

На болоті росте,

І слабая сама —

Вона гнеться собі,

Бо в ній сили нема;

Вона гнеться собі

І так вік прожиє

І без слави, в багні,

Як трава, зогниє.

Як трава осока

Зогниє у багні,

І хіба лиш комар

Заспіває по ній.

Нехай гнеться лоза,

А ти, дубе, кріпись,

Ти рости та рости,

Не хились, не кривись;

Ти глибоко углиб

Твердий корінь пусти,

Гілля вгору розкинь,

Ти рости та рости!

І до пекла дістань,

І у пекло заглянь,

І до хмари дістань,

І на небо поглянь.

І весь світ обдивись,

І усе розпізнай;

І що доброго є,

Ти у себе впивай.

І у силі, в добрі,

Як скала, затвердій

І, як сторож-силач,

Над землею ти стій;

І пташки світові

Защебечуть тобі,

І співак одпічне,

Заспіває тобі.

А як буря лиха

Тебе з місця зіб’є

Або хмара-гора

Тебе громом уб’є —

Світ почує ту смерть,

І повітря здрижить,

І ліси загудуть,

І земля задвижить;

І пташки пролетять,

Спогадають тебе,

І співак перейде,

Не забуде тебе!