“Нема, нема І раптом: з’ява!”

Нема, нема… І раптом: з’ява!

Дівчатко миле, ще дитя,

Стоїть і дивиться на мене

Із досвітку мого життя.

Тієї дівчинки на світі

Немає вже, а я чомусь,

Як присоромлений досадно,

В її пречистий лик дивлюсь.

Любові не було між нами,

Бо розійшлися ми дітьми,

Чого ж вона з таким докором

На мене дивиться із тьми?

А, може, та дитяча мрія,

Що з дна душі тепер встає –

То нездійсненне пожадання,

Святе закохання моє?

***