“Нема вороття І там над водою”

…Нема вороття… І там над водою

зоставив відбиток зі шкірою свій,

колеса ж забрали дорогу з собою,

згорнулася курява в жовтий сувій…

І листя згорнулось, зосталась солома,

і котиться слідом відлуння клубок…

У згадках затримать не вдасться нікому,

бо википів образ окропом з думок.

І падає камінь в зґвалтовану воду —

і бризкає дзеркало сім’ям дрібним,

глуху порожнечу відкривши на споді,

де є площина і нема глибини…

І згорнуто землю від краю до краю,

і вітер видмухує птахів з труби.

І замість «було» є лиш вигук «немає!».

А пам’ять твоя — то жебрацькі скарби.

***