Немає нічого

Отак радіти, ніби це щось значить,

І посміхатись? Немовби востаннє,

І знов хоч яке твоє зітхання

На самоті через час тлумачить.

"Наприкінці це не матиме значення"

Усе сприйметься лиш як тлінні дії,

І знову "ніжна моя, допобачення",

І вкотре цьому так щиро радію.

Ніби більше не буде можливості,

Ніби насправді це не життя.

А що залежало від вразливості?

Хіба що зайве чуже співчуття.

Живемо зараз, і жити прагнемо,

Та й хтозна, коли врешті збагнемо,

Як робити то - жити "правильно",

І як багато ми ще пройдемо.