Немає рації

Життєві зміни ламають із хрустом хребти

і душі ламають через праве коліно,

так повільно, нікуди не спішучи,

із муками, криками, попиваючи Фраголіно.

А ми гнемось під них, бажаючи жити

і хочемо трішки відчути тепла доторків,

натомість нутро розпочинає гнити,

не пропускаючи назовні проміння мороків.

Як тільки відчуваємо ніжну руку на щоці

і впиваємось ніжністю і ситістю емоцій,

нас розбиває довбнею і по ніжному лиці

стікає кров краплинами на вранішньому сонці.

Ми крокуємо у невідомість обставин

і розбираємось по ситуації,

але дочекатись життєвих поправин

нам не судилось, бо немає у цьому рації.