“Немов прокинувся І хоч”

Немов прокинувся… І хоч

бо щось силкуюся згадати

зі сну.

Немов підходить мати.

А від отав надходить дощ.

“Я, мамо, ще не пригадав…” –

моїм він голосом шепоче.

Тріпоче… Бо чільце дівоче

й лице жіноче цілував.

“Ще й не пригадуй…” – вже своїм

шепоче голосом. Тріпоче…

Не вирвати чільце дівоче

з отав космацьких, бо під ним

волосся глухо палахкоче.