Неначе рать, вартують гори...

Неначе рать, вартують гори.

Вони мовчать, бо ще не час.

Лишень гроза – смереки хором,

А вітер – наче контрабас.

Мов страх невидимий, туман

Крадеться й огортає луки.

Темніє кедр, як шаман.

Модрини ж люблять свою муку.

Мандрує плетиво із хмар,

Пронизане легким багрянцем.

Ось ясен, мов самотній цар,

Граби ж укупі, наче райці.

Ось ліс ковтає дику річку,

Дає притулок від усіх.

А зачудовані ялички

Сумують під Чугайстрів сміх.