“Неначе звук покинувши струну”

Неначе звук покинувши струну

йдемо ми ще лупаті і лускаті

крізь темряву темнішу за пітьму

єдину суть в розбіжностях шукати

Б’ючи у скривлених сонць тулумбас

в галактик розбігання всесвіт грає

й здерає сухозлоту час із нас

втім бруд і гар із нас він теж здерає

Але ми відчайдушно голі як

з вологих скойок вийняті перлини

єднаємо слідів своїх кістяк

для м’язів шляху що веде у днину.