НЕПРОХАНИЙ ГІСТЬ

Здригнулася, заплакала Вкраїни,

Роки́ тече її невинна кров,

Поставить рідну прагнуть на коліна,

У браму неньки не́люб увійшов.

Входи́ть став так, неначе він господар,

І дозволу ні в кого не питав,

Ще й старостів з собою поприво́див,

І марш убивчий вже давно заграв.

Не встиг ступи́ть, як став в обі́йми бра́ти,

Й одразу з зброї взявся цілувать,

Непрохано став рватися до ха́ти,

Й свої умови неньці виставлять.

Цього́ красуня, звісно, не чекала,

Та зойкнула від болю в тую ж мить,

Ударів несподіваних зазнала,

Вже вісім ро́ків все її болить.

Одразу не́люб ставить став умови,

І вирішив йти з нею на рушник,

Та довгими не б́ули ті промови,

Й задумав із могил зроби́ть квітник.

Усіяв ними, наче снігопадом,

Вони рясніють й густо все ростуть,

Цілує він то кулями, то градом,

І хліб щодня із зброї нам печуть.

Той смак щодня усі ми відчуваєм,

І му́зика від вистрілів звучить,

Щоб він пішов, ми Господа благаєм,

Щоб нам Госпо́дь поміг це пережить.

В молитві зводить ненька сво́ї ру́ки,

Щоб взяла нас Пречиста під Покров,

Щоб швидше вже закінчились всі муки

І спопеліла нелюба любов.

24.02.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022