Нерозривне одне

Замóк на прочиненій двері викликає острах.

Не в минулому ще голодомори, геноциди і холокости.

У підвалі каплички знайдено чиїсь кості...

Живі й мертві утворюють нерозривне одне.

Кожен до свого переходу іде.

І прикро забутим покійничкам в іномир'ї

як самотній бабусі у трикімнатній квартирі.

Спом'янув би хто словом їх добрим і лагідним,

розпечатав би ларці духовної пам'яті!

Сонми їх

     на потойбічних перепуттях і митницях.

Іще більше перед замкненими воротами нітиться.

Сни передивляються земні кадр за кадром,

жалкуючи за минулим безповоротним, примарним...