Нерв

Варити ранкову каву, пекти млинці,

І не робити посмішку на лиці,

Коли на душі лиш подряпини і синці,

І втомлена після бою...

І з ким ти така войовнича? Спитаєш ти -

У тебе у мріях котики і кити,

У тебе на стінах зіроньки і квітки!

А я відповім - з собою...

Виходить, сама собі я смертельний враг,

І як вибиратись з халепи? Не знаю як.

У мізках суцільний безлад, страшний бардак,

А в органах інших тим паче.

Читала розумні книги, чавила фреш,

Слухала психоподкасти та інший треш,

Віщають усі, що посієш, те і пожнеш,

А мій агроном партачить.

Він сіє мій час, а вирощує дикий біль,

Всі спогади тьмяні, бо в темних коморах цвіль...

Не знаю, він шкодить навмисно чи мимовіль?

Чи просто такий ледачий?

Я каву доп'ю, стану суперсуворий шеф!

Усіх позвільняю, хай буде багато жертв!

Залишу собі лише цей незіпсований нерв...

І хай він мені пробачить...