Невезуча

Я, як та жінка з пісні, – невезуча,

Не таланить мені в житті і край,

І навіть там переді мною круча,

Де іншим зір милує водограй.

Везунчики життям простують легко

І без зусиль злітають до висот.

А на моїх дорогах хащі й пекло,

А на мої стежках поріс осот.

Я продираюсь крізь колючі терни

І гору все ніяк не обійду.

Коли ж моя дорога з лиха зверне,

Коли переживу тяжку біду?

Та я не скаржусь, я життю радію,

Я й досі невиправний оптиміст.

Живу любов’ю я і палко мрію,

Що між серцями побудую міст.

А ще я Богу дякую за щирість,

За зустрічі з прекрасними людьми,

У цьому мій талан і Божа милість,

Господь нагородив мене крильми.

На крилах цих я в світ чудовий лину,

Оспівую кохання і красу,

Хай доля нелегка, та я невпинно

Поезією радість всім несу.