“Незайманосте днів, зцілющосте майбутня”

Незайманосте днів, зцілющосте майбутня,

розпорошусь і я, мов грудочка землі…

Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній

краплиною в струмку, сажинкою в золі…

Пелюстки снігові запорошили ґанок —

то небо відцвіло чи пізній покрівець?

Але життя таке, мов розпочався ранок,

торкається повік нервовий промінець.

І про який кінець, і про яку погибель

хто каже, свідчить хто, хто прагне чи жада?

Рукою проведу — повітря, наче шиба;

і нова далечінь, хвилина молода…

І цюкає сусід сокирою колоду,

і плеще у долоні на радощах вогонь:

сніг зверху, а життя не вигаса зісподу,

в зіницях стиснувсь жар, і світло б’є зі скронь.

***