Незакінчений

Нічого не пишу, бо нічого казати,

Зі слів вже не виходять ті рядки,

Що змушують щось справжнє відчувати

І сердце клекотіти залюбки.

Жорстка реальність тут і зараз,

Всю душу вже давно вкрав в мене гніт,

Всю апатичність проковтну одразу,

Аби відчути хоч востаннє той політ.

Крил метелика прямо під носом,

Хоч і ім'я цієї дріб'язки - розпуття.

Шкода, що настанови старших - сором,

Що в винуватців бід завжди відсутнє каяття.