Незавершена симфонія

Хоч сотню раз розбий своє чоло

Об стіни струнних. Небо контрабасів

Зриває вітром листя партитур

Веде смичком і так буває - з часом

Звикаєш до всього. До грому, до литавр,

До пригоршні, що закриває очі, до

Симфонії життя. До тих, хто звуком став

У твоєму оркестрі. Врешті в ноті

До, знайдеш своє теперішнє, опісля

Як раптом обернешся - прозвучить

Уся мелодія, без слів велична пісня

Історії. Історія. Здається, що вона

З прозорих хвиль, нитками слів прозорих

Вібрує океанами. Вода, ховає таїну,

Як неповторність - її мотив шукає глибину,

Яка до тебе вічністю говорить -

Холодним небом космосу і до-

Дає божественну іскру любові,

В якій щасливим серцем потонув

Над бурею симфоній, партитур.

О знай, моя подруго, я з тобою

І чую серце зболене твоє,

Що скрипками звучить і п'є гобоєм

Благальні схлипи, як звучить кларнет.

В руках твоїх 2 аси, наче сонце

Яке вкладає прихвостень тобі,

Коли зневірившись ти крикнула: плати,

І плата - мізер, смерть його в долонях,

Як і твоя. Симфонія звучить

І скрипки гладять хвилі, наче пальці

Лоскочуть всесвіт зболених долонь.

І ти ще віриш. Я ще вірю. Знаєш,

Яка в тобі стихія пломенить!

Жіночий дух, як стиглий м'якуш хліба,

І спалена ти в сотий раз гориш,

Ображена, обманута безвір'ям

Близьких тобі, але таких чужих.

19.12.2021