незнайомець поряд.

Я ніколи не знала тебе до сьогодні,

День як день, ніч як ніч, ти як ти.

Під цим сонцем бувають палкі́ та холодні,

І всі різні – окремі світи.

Сто людей і нови́х сто історій,

У цей час і пишу, і читаю твою.

Так багато у мене всіляких теорій,

Чому й з ким ти у вічнім бою.

Проживаєш життя в вирі справ,

«Як твій день?» – лиш у морі краплина.

Ти насправді ще вчора страждав,

бо укотре звернувся до джина.

Світла постіль і темні фіранки.

Аж до біса знайоме все тут.

Ти зустрів дев‘ять тисяч світанків

І наосліп свій знаєш маршрут.

Сірі будні – ненаймані вбивці,

Ти втікаєш від них що є сил.

Зберігаєш усмі́шки на плівці

І у дружній ховаєшся тил.

Ча́сом ти потребуєш людини,

А лікуєшся лісом чи полем.

Лізеш вверх по примарній драбині,

Заливаючись сміхом і болем.

Кожну цеглу кладеш до цеглини,

Щоб звести міцні стіни буття.

Твої мури здаються святими,

Проте бачать нічні каяття.

Чи ти знаєш себе, хто насправді?

Чи здогадуюсь я, хто є ти?

Люди – хаос у вічному ладі,

Всі біжать і спішать хто-куди.

Ми уперше зустрілись сьогодні,

День як день, ти як ти, я як я.

У метро, у забитім вагоні,

До кінця лиш чужий і чужа.

|серпень 2022