“Ні, забуття не дасть мені й сама природа”

Ні, забуття не дасть мені й сама природа…

Нехай вона і дивна, й молода,

Але її краса і врода

Твою красу і вроду нагада.

До моря б я побіг, де лащуть берег хвилі,

Але мені згадаються в той час

Твої і ласки, й руки білі,

Що на плечах моїх були не раз.

Я втік би в темний гай, щоб слухать, як шепоче

До листу лист і до квіток трава,

Але шептала й ти в зимовій ночі

Мені колись шовковії слова.

Я б думкою спинивсь в другім небеснім світі,

Куди і сяйво зір не доліта,

Але і там же власне сонце світе

І знов воно про тебе нагада.

1905