Ніби апостроф літери, тьму розсуне...

Ніби апостроф літери, тьму розсуне

світло, крізь вікна ламане-переламане.

Може колись. А поки ще трохи драми нам,

ще трохи нас насниться тобі, красуне.

Дайте на біс нам сонця, і достобіса:

ми же заклались грати до перших опіків.

Спомини нам — монети, що вийшли з обігу.

Спомини живо сплетені — гра у бісер.

Сміх заповзає глибше, назад, у груди.

Руки на грудях схрещені і обпечені.

Зречення ляже навіть в простому реченні.

Нічка отак і буде. І спокій Будди.

Риму до рими тягне — і з тим лібідо

задум заплівся, ніби волосся диханням.

Я затіню обличчям твоє — і тихо нам.

Карта сльозою мічена — діти ніде.

Нічка завдовжки в зиму. Прокисне брага.

Грайте самі, магістри, в своїй Касталії.

Наче на Пересопницьке, я на талію,

руку тобі кладу — отака присяга.

09.12.19