“Ніби гріб, хатинка низька”

Ніби гріб, хатинка низька,

Де на світ родився я;

Там була моя колиска,

Там живе рідня моя.

Я родився серед смутку,

Виростав я в морі сліз…

В кождім кутику-закутку

Чув прокльони, зойки скрізь.

Чим ми, бідні, винуваті,

Що гризе нас вічний біль?

Голод, холод, в нашій хаті,

А по стінах бруд і цвіль?!

Я родився серед болю,

Хоровитим виростав,

Туча вбила хліб на полі,

В хату голод завітав.

З нужди батько в гріб звалився

І лишив нас без часу…

Я в широкий світ пустився;

Може, щастя принесу…

ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ МРІЇ”