«Ніч перед дорогою»

Мені снився планшет — червоний,

мов серце, що ще не втомилось.

В бежевім чохлі, такий спокійний,

ніби знав — буря вже наснилась.

Я заряджала його, мов душу,

клац — і навушники в уха,

а світ стояв на паузі. Тиша.

Ніхто не кликав, не рушив руху.

Та потім — бац! — у ніч, як в безодню,

світ засвітився вибухом й втечею.

В дві ночі ми пакували свободу

у валізи, мов життя — під серцею.

Через митницю — ніби межу між снами,

де старе ім’я вже не кличе.

І тільки планшет світив між руками —

червоне серце у темряві кличе.