“Ніч то вельможна, то тривожна”

Ніч то вельможна, то тривожна,

то осоружна, то острожна,

то химородна, то хмільна.

Невже і ця тривога ложна?

Любить чи вижити не можна.

Нехай болить кровина кожна,

нехай свистить душа безбожна

у чарці, випитій до дна.

Хто скло зубами гриз, хто кригу

примножував родинну цтіху

вуйкам з ученої двірні.

Невже не стане не до сміху?

Привчить нас до зими без снігу,

хто грім на землю нашу тиху

везе у золотім горіху

на білому, як сніг, коні.