Ніч здійснення і мрій

Підійдеш і мене обіймеш ззаду —

Я не здригнусь, бо знатиму: це — ти.

Я надаю тобі велику владу

Відкрити двері у нові світи.

Частіше б'ється серце — і не дивно,

Бо ти не зробиш більш, ніж я дозволю,

Тому триматимусь і дихатиму рівно,

Але уяву відпущу на волю.

Притулишся до мене дуже ніжно

Зануриш носа у моє волосся,

Я ледь почую шепіт: "Дивовижна..."

Подумаю, що це мені здалося.

Куточок губ твоїх торкнеться вуха —

І серце змінить ритм тієї ж миті,

Бо більш воно тепер мене не слуха,

В полоні відчуттів несамовитих.

Торкнешся, поправляючи волосся,

Моєї шиї теплими руками

Й залишиш їх... Мені не довелося

Такого ще відчути поміж нами.

Погладиш плечі і обіймеш знову,

А я, мабуть, в думках почну благати

Всі м'язи про підтримку термінову

І серце щоб вернулося за ґрати.

До себе повернеш моє обличчя —

І погляд мій зав'язне у болоті

Твоїх очей зелених. Мить і вічність

Вдивлятимусь в сум'яття і турботу.

Повільно в них тонутиму, допоки

Я не відчую на вустах твій подих,

Не зрозумію, що палають щоки,

А руки на грудях твоїх широких

Стискають одяг. Я закрию очі,

Забуду, нащо створені легені

Й на поцілунок відповім охоче,

Впущу до голови думки шалені.

Це буде сумнів, ніжність, небезпека,

І пристрасть, і приреченість, і дзвін,

Що змусить відступити світ далекий,

Щоб в щастя наше не встручався він.

Забудемо умовності, і буде

Лиш калатання наших двох сердець,

Ми будемо — прості невинні люди,

Але і цій пригоді є кінець.

Цілуючи усе, що тільки можна,

Вгамуємося врешті, хоч тоді

Тремтітиме у нас клітинка кожна,

Та все ж себе триматиму в узді.

В твоїх міцних обіймах не тремтіти,

Палаючи від поцілунків, складно,

Бо в нас тоді прокинуться ті діти,

Що довго так чекали безпорадно.

І так приємно буде засинати,

Коли лиш тиха ніч бринить навколо!

Коли це буде? Я б хотіла знати...

Можливо, це не трапиться ніколи.