ніч змії

он розтопленим воском повнить воду вечірня зоря

в обладунках рубіново-чорних красується змій

і фамільну луску перед люстром надягає змія

синім газом горить і вібрує вся одіж на ній

....

ми з тобою сьогодні йдемо на шляхетний прийом

в саме серце смерек і гірських переповнених рік

там король лісовий у золоченій чаші стоїть

і блукаючих духів частує столітнім вином

....

буде гостем шанованим ситий всміхатися змій

буде в пишних палатах і шатрах співати змія

тільки пісня дає що таємно так хочеться їй -

відблиск синій ловити у світлих очах короля

й поки грає з надривом блаженне плем'я музик

вона може дивитись як сік ллється з пальців його

як побілене пасмо над лобом пропасним тремтить

як у нього болить під плащем потемніле крило

....

на балу ми з тобою не будем чекати кінця

і до перших зірок в колісниці завершим політ

я не буду питати чом на тóбі немає лиця

в нашім домі під небом і так стане більше золи

....

змій огорне півмісяць тугим срібноярим кільцем

і зімкне своє тіло наге у холодний екліпс

у шухляду скляну його сонна змія покладе

серед перснів полишить і зійде по спіралі униз

там де озера два знов дзеркалять танець і спів

і підлога скляна обривається в кратер зіниць

зілля зірване в лісі вплете собі в коси змія

й обійнявши коліна до сходу сама

просидить