Ніч

Не хочу більш писати віршів, складати ямби та трохеї.

Чи вирізьблені з слів мосяжі потрібні ще кому сонети

тепер, коли шпилі найвищі й найкращі падають ідеї,

як правду не мудрці й поети диктують нам. а лиш багнети.

Однак буває ніч погідна, як місяць срібло ллє на сад

і тишею тебе впиває, пахучим, пінявим вином.

У кого, молодий, у кого тоді шукатимеш порад

заслуханий в дерев говірку, які шепочуть тихим сном.

А ніч, мов мати, над тобою долоню на чоло кладе.

Тоді, щасливий, навіть кривди забудеш і простиш найгірші,

тоді думки квітками пахнуть і чуєш серце молоде,

тоді слова найзвичайніші складаються самі у вірші.