Нічна злива (283)

А дощ все йшов, так голосно і стрімко,

ламав гілки і розмивав дороги,

не затихав, лиш бив собі по шибкам,

а я під ним студив змарнілі ноги.

Мочив лице від бороди до лоба,

що одяг весь краплинами просяк,

журба мала, та ріже як хвороба,

не піднятий для захисту кулак.