Нічна Зміна

Закіптюжений ангел живе у друкарні,

наче промінь стрибає в дівочі люстерка,

на губах залишає цілунки безкарні —

безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка.

А за вікнами вечір, десята година,

але ясно, як вдень, бо п’ятнадцяте червня.

І любовна жага, аж якась голубина,

засвітилась на площі, як відкрита харчевня.

І зібралось на дощ, і цвітуть парасолі —

попід вікнами плавне народне гуляння,

і цукрові блудниці пливуть в ореолі,

а друкарня двигтить і гуде, мов ґуральня.

І тримає в собі цих легких полонянок,

що мов сірі гілки виростають з машини,—

щось літало над ними, в’язке, як серпанок,

перетнувши повітря, мов тіло пташине,

щось крутилося тут, безпорадне й крилате!..

І коли врешті змовкнуть вночі лінотипи,—

розкриваються плечі, спадають халати,

кольорові дівчата виходять під липи.

Заспокоєний ангел, покинувши чати,

на рулонах паперу вкладається спати…