Нічні вагони (83)

Чекаю, гуляю нічним пероном,

міг би їхать до вас, але прямую додому.

У темному купе чутно сухе дихання долі,

вона шепче "борись", а я біля вікна, сумую собі поволі.

У місячному оксамиті неба,

я згадую вашу посмішку.

Хоча цього й робити не треба,

я жалкую про дії, що зробив у поспішку.

Шансів на успіх наша пара не має,

і цим заспокоюю своє серце.

Але іншого виходу в мене немає,

як думати про вас, стримуючи сльози, вщент сповнені перцем.

З кожним ударом коліс,

на душу давить ще одна цеглина.

Проблеми не змиє навіть океаном сліз,

але кожна ваша сльоза - для мене перлина.

Так і помирають, дні за днинами,

ми кудись поспішаємо.

Пам'ять про нас, залишать картинами,

колір яких, ми не запам'ятаємо..