Нічний дзвінок

Телефон захлинався знову,

Сон тривожив пронизливий звук.

– Так! – Це ти? – і образливе слово

Враз злетіло з невидимих вуст.

Жінка відповіді не чекала,

Був брутальним її монолог,

Вона плакала і проклинала

Люті в голосі стало б на двох.

– Ну, послухай же! Зупинися!

Хто ти? Що ж тобі так болить? –

Та прокляття без пауз лилися,

Не стихали вони ні на мить.

Тихо слухавку я поклала,

Довго думала: «Хто ж вона?

Мабуть, номер не той набрала,

Чи поплутав її сатана?»

Решту ночі я вже не спала

І зринало у думці знов:

«Жінка ця так сім’ю захищала,

Боронила свою любов».