Нічний етюд

Не кров з молоком, а кров із ніччю —

Про тебе задумуватись весняною порою

І сльози збирати по твоєму обличчю

Тугою всезнаючою рукою.

Ти — спеки настій. Ти — пустеля палюча.

В тобі заблукати, а потім не вийти.

Ти — пристрасті дикої горда круча,

З якої кидатись несамовитим.

Руки обплетені, вуста обпалені

Глибинними незагнузданними пожежами,

І зеленокоса ніжність пальми

Тебе не схолодить своїми одежами.

Зорі б тобі підійшли за намисто,

Та од захоплення повмирають…

І як ти землі не підпалиш, вогниста,

Мій буйний,

мій карий,

мій чорний раю!