Нічний краєвид у місті (сонет)

Найнезбагненніше  –  зі  звичним  –  поряд.

Не  сонце  –  з  вежі  –  півень  –  щогодини,

А  смокви  фіялкового  страждання,

Які  на  площі  –  ген  –  на  клуби  пари.

Скрізь  –  щільно  брами.  Тільки  з  боку  перед

Порталом  –  з  кізяками  сьогодення

Прочинені  дві  стулки  у  бездоння,

З  якого,  то  –  раз  –  полум’я,  то  пір’я.

У  мармурі,  що  досі  –  вхід  масивний,

Колінчасті  повідбувались  зсуви,

І  стало  видно  вкраплення  коштовні

За  арками,  де  –  у  трубу  –  вся  штивність.

Ні  пса.  Будинки.  І  у  ночвах  мрець,

Що  людські  вчинки  розгляда  з  гори.