нічого

нічого не буде, нічого і не було,

та хтось чоловічий з твоїм чолом

стоїть біля бару, осмикує рукава

і я роблюсь ледь жива.

подих завмер, наче хтось дав досвідчений хук.

той бере склянку, вона йому валиться з рук.

склянка ущент. я в щелепах німоти.

незграбний. такий як ти.

клон ріже палець, кривавий вкладає до рота.

апогей кохання - завжди скорбота.

уламки, як зорі, виблискують ясним сріблом.

я ж ніколи тобі не була потрібна.

метушня навколо, сиджу без сили.

наче ребра вийняли й розтрощили.

чи спасителі ми собі, чи кати ми -

саме час збирати склянки по атомах.

драма життєва, відьомське бентежне диво

бережи себе тут - бо знов прогнозують зливи.

зійде лють і місто накриє тінню - 

задощить відьомське моє коріння.

змиє памʼять твоєї шкіри з моїх долоней…

той на барі собі помасує скроні,

випʼє віскі, вглядиться у скляне дно.

нічого не буде. нічого і не було.

28.11.23