Ницість

Врешті розжився і маєш всього подостатку:

неміч, залисину, латку на тілі на згадку,

жменю гвіздків і одну неприбиту мостину,

вісім кутків, щоб замкнути пташину.

Впертий годинник ще крутить свої коліщата,

хриплу мостину крок ще печата, —

значить, багатий — маєш всього подостатку:

затишок, житло і самоту для початку…

Невідворотний дух вороття одночасно,

хвиля супротна хвилю зринаючу гасить,

а біля ніг стільки збивається піни,

що упірнеш і спливеш неодмінно.

Мов на гончарному крузі, крушаться зрушені стіни!

Щит твій, затула, двері рипучі, двобічні

стали прозорими — в них хтось ввіткнув два мечі обосічні…

Леле! То стрілки з годинника грають на сонці, —

висмич їх швидше і отвір зроби у душі-оболонці.

***