Ніцше

Змію, людину, сонце та орла

Благословив він у високих горах:

Премудрість, світло, серце, міць крила —

Для бур, для щастя, для висот прозорих.

Безумієм чоло оповила

Йому гадюка; терни мислів хорих

Людина непомітно принесла;

Орел упав на землю, в тлін і порох.

І він до сонця руки підійняв,

Але воно сміялося зрадливо, —

І на уста мовчання він поклав.

Чужий любові і далекий гніву,

По сходах таємничих він зійшов,

Де мертвий гнів і нежива любов.

1922